Повертаючи в пам'яті радянські часи, зовсім не схильний ідеалізувати їх, як частина моїх співвітчизників, що були тоді молодими. Вони згадують усміхнені обличчя, впевненість у завтрашньому дні й 13-ту зарплату або дружбу народів і боротьбу за мир. Людська пам'ять така наївна, що будь-що витісняє негативне. Згадуючи про ковбасу за 2,20, геть забувають, якою кров'ю давалася вона в чергах із похмурими радянськими людьми.

А мені на гадку спадає мій тато. Зараз мені приблизно стільки ж років, скільки йому було тоді, наприкінці 1970-х, коли я лише починав себе пам'ятати. Я ще не усвідомлював усієї глибини його роздвоєності між двох світів — денного та нічного. Але дуже добре бачив.

Я прокидався і ходив перевіряти, що ж діється

Вранці він прокидався, вмивався, снідав і йшов на роботу. Нічого іншого собі уявити годі було. О шостій вечора приходив і відбував звичні вечірні ритуали будня: "Сегодня в мире" і програму "Время". А після єдино правильних новин щось розважальне перед сном — кінофільм, гумористичну програму або концерт.

Засинав він, як усі нормальні люди, близько опівночі, загнавши перед тим до ліжка дітей. Його нічна іпостась починала будити мене з кухні десь із третьої ранку. Крізь стіну до дитячої кімнати продиралося шипіння, свист, гудіння і дивні голоси. Я прокидався і ходив перевіряти, що ж діється. По дорозі до туалету зиркав на уважне обличчя тата за скляними дверима кухні. Він зосереджено крутив важіль радіо-магнітоли ВЕФ, намагаючись налаштуватися на потрібну хвилю. Вже з туалету я чув легендарні позивні й жіночий голос із дивним акцентом: "Говорить радіо "Свобода".

Вранці знову був звичний радянський тато, який ходив на партійні збори і читав брехливу радянську пресу. Він робив усе так, як решта людей навколо. Десь усередині себе носячи таємні звуки нічного радіо, які й робили його вільним.

×