Колись мав історію — просту, як валянки, і, водночас, чарівну. Бувають такі дивні ситуації — без особливого сюжету. Про них і не скажеш потім: "Оце історія! Дух захоплює!". Була рання весна, як нині. Усе навколо текло. Великі калабані біля базару в Бучі неможливо було обійти, не замочивши ноги. Пересування неймовірно утруднювали важезні пакети з продуктами. Нам потрібен був таксист, до якого йти метрів із 200, де стоянка.

Там стояли три машини. Ми прикипіли до них поглядами і здалеку побачили таку картину. Якийсь чоловік, схожий на запущеного безхатька, жестикулював перед трьома таксистами, час від часу роблячи дивні паси руками в наш бік. Чоловіки кивали йому у відповідь. Смішна, безглузда пантоміма, в якій угадувався відпрацьований сюжет. Наприкінці таксисти потиснули чоловікові руку і він щез, наче його й не було.

Підійшовши до одного з таксистів, ми швидко узгодили маршрут і домовились про гроші, запакували їдло в багажник, вмостились у роздовбаній "дев'ятці" і рушили. Десь на 5-й хвилині їзди я запитав у водія про дивного чоловіка й про їхні стосунки. Водій побожно закотив очі й розповів:

— Ах, це Ва-а-а-а-ся... Наш талісман. Ми живемо за його щот, фактічеськи. Він нам прівлікає клієнтів.

З'ясувалося, що Вася приходить до них на стоянку кілька разів на день, коли йому потрібні гроші на випивку. Вітається з мужиками, показує пальцем у простір, робить кілька пасів у повітрі, бере з них п'ятірку і вшивається. Через кількадесят секунд з'являється клієнт. І не простий, а "жирний". Якому треба далеко і який не торгується.

— Без Васі ми швидко б загнулись, — каже водій. — Жалко його. Сам судьби не має, а такий талант. Ще ні разу не промахнувся. Казали йому: "Вася, йди до нас на ставку". А він такий: "Нєт, хлопці. Єсть у жизні дєла поважнєй".

Відтоді я часто, просто так про себе промовляю: "І де дєла твої, Васю?".

×