Леся

– Угадай, Вадик, какой у меня муж по счету? – усміхнулась Леся. За секунду показує три пальці. – И чувствую, не последний.

Не звернути увагу на Лесю було важко: мініатюрна білявка з великими зеленими очима, гарним почуттям гумору й природною елегантністю. Того літа її прихід на роботу легко можна було почути: Леся часто вдягала спідницю з пришитими до подолу маленькими дзвіночками. Які саме були її функції в компанії, я так і не зрозумів – схоже, читати й коментувати новини в інтернеті. Але переважно чоловічий колектив удовольнявся тим, що Леся просто приходить.

У суміжній із нашою кімнаті почався ремонт. Робітники тиждень снували між нами, виносячи старі стільці, лінолеум, скловату. Тоді взялися ладнати підвісну стелю. Під обід у кімнаті щось сильно грюкнуло.

– Ні… я ж собі! – почувся голос прораба. – Стій спокійно! Зажми і не рухайся!

Він вибіг, закривавленими руками зірвав телефонну слухавку. Набрав 03.

– У нас тут парню рейка впала, порвала зап'ястя. Рана глибока. Нагірна, 22, Інститут автоматики. Давайте бистріше!

5-метрова сталева рейка на одному з боків мала гострі зубці – наче в пилки. Цим боком вона і впала з двометрової висоти, розрізавши руку до кістки. Крізь прочинені двері стало видно картину: кров з руки крапає на білий гіпсокартон. Хлопець, майже так само білий, затиснув руку – але це не зупинило кровотечу.

Кілька секунд ніхто з нас не може поворухнутися. Заціпеніли всі. Крім Лесі: вона витягла з лямок на спідниці шовкову хустку – що слугувала поясом – підійшла до бідолахи й перев'язала йому руку.

Через 42 хвилини приїхала "швидка". ­Хлопця винесли на ношах. У кімнаті знов почали кріпити стелю.

Раптом із вбиральні почули гуркіт і звук дзвіночків. Біля умивальника лежала Леся. Вона знепритомніла. У раковині в червоній від крові воді лежала шовкова хустина, блакитна в білі квіточки.

×