По телевізору – захоплення адмінбудівель, барикади, палаючі шини, люди в касках і масках, заготована для бою бруківка та сутички з силовиками. З парламентської трибуни – звинувачення влади в тому, що допустила протистояння й заклики звільнити та не переслідувати людей, котрі відстоюють свої переконання. А з-за кордону – те ж саме плюс активні заклики до переговорів влади з народом та вимоги піти на поступки задля припинення насильства.

Це відбувається просто зараз у Донецьку, Луганську та Харкові. Якщо вимкнути звук, картинка вийде один в один немов з Майдану. Сказати, що сепаратисти на Сході використовують методи, стратегію й тактику повстанського руху. Але дзеркальне відтворення Майдану там, де з майданами та майданівцями ще півтора місяці тому жорстоко розправлялися, має значно глибшу стратегічну мету.

Вона – не в ілюзорному воз`єднанні трьох східних областей із Російською Федерацією. Хоча насправді перша й чи не головна відмінність у тому, що ніхто на Євромайдані не вимагав відокремити від України Галичину з негайним приєднанням до Польщі. Закарпаття не просилося до Угорщини, а Буковина – до Румунії.

Пошук відмінностей можна продовжити. Наприклад, майданівці не займалися мародерством. Сепаратисти, вдягнувши маски та каски, трощать бітами все, що не вдається забрати з собою. Ще й б'ються, ділячи здобич. Або ж майданівці охоче спілкувалися з пресою – натомість сепаратисти, котрі виглядають, як майданівці, ховають лиця. Вони агресивні та навіть нападають на журналістів гуртом. Але попри це та багато чого іншого є в їхніх діях речі, менш очевидні.

За групами погромників, котрі відверто мавпують Майдан, безумовно стоять російські куратори. Які діють за вказівкою президента РФ Володимира Путіна. Те, що вони не придумали й не запропонували своїм сепаратистам нічого нового, а лише звеліли їм дзеркально копіювати діяльність повстанців, дозволяє зробити два висновки. Вони не суперечать одне одному, а навпаки, гармонійно доповнюють. І один без одного не можливі.

Отже, висновок перший: ані Путін, ані тим більше – російські спецслужби, від ФСБ до ГРУ, досі не зрозуміли, що Майдан не був ніким організований. Ані українськими політиками, ані Заходом. Тому тупе бездумне мавпування не дасть аналогічного ефекту. Можна, звісно, знести шини докупи, захопити ОДА й розколупати бруківку на вулиці. Навіть кинути нею в силовика. Але якщо за цими діями нічого не стоїть, крім бажання маргіналів трошки заробити, потрібного ефекту не буде. Приєднання до Росії – це не ідея, тим більше – не національна ідея.

А другий висновок: мавпування Майдану як форма покликана в перспективі дискредитувати саме право народу на повстання проти кримінальної влади за краще майбутнє. Бо сепаратистів, комуністів та офіційну Росію обурює, що за повстанців, котрі захопили державні установи, заступалася парламентська опозиція та Захід. А коли те ж саме роблять сепаратисти – їх штурмують і арештовують. Так само дратує, що вимоги євроінтеграції, озвучені Майданом, та початок реальних кроків у цьому напрямку, викликають захоплені оплески світової спільноти. А щойно кілька тисяч людей вимагає приєднати частину України до Росії, це викликає осуд та обурення в світі. Коли повстанці виганяють з Майдану журналістів, котрі свідомо поширюють брехню – це називають боротьбою за свободу слова. Та варто вимкнути російські канали, це схвалюють як боротьбу з брехнею та пропагандою.

Словом, ті, хто стоїть за сепаратистами й вимагає від них мавпувати саме Майдан, хочуть зловити і нинішню українську владу, і цивілізований світ, котрий підтримав революцію, на керуванні подвійними стандартами. Та черговий раз протиставити Росію ледь не всій земній кулі.

×