Ексклюзиви
Четвер, 13 квітня 2006 20:03
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Зона досяжності

 

Напишу про науково-технічний прогрес. У школі я мав складаного ножа з червоною колодочкою. Він десь пропав саме тоді, коли я почав дивитися на нього як на зброю. Не знаю, де він тепер, а іншого я собі вже не купив. А оце побачив у приятеля мобільник "Нокія" — маленький, червоний, і складається удвоє, тому нагадав мого ножа. Я сказав про це. А приятель:

— Що там твій ніж! Оця зараза страшніша! Нею ти можеш дістати когось нібито де завгодно, але іноді той, кого ти дістав, — краще б він був за межею досяжності. Бо ти все одно не знаєш, де він насправді!

І приятель розповів повчальну історію. От, значить, забув він якось одну дівчину. І так кріпко забув, що минуло, може, днів два, а то й тиждень, як він її вже забув. І тут дзвінок на оцю мобілочку. Глядь — висвітився забутий номер її мобілки. Він думає: відповім, а що мені станеться? Справді, нічого, те-се, коротко. Він питає: "А ти де?". Вона каже: "Поки що тут, але вже йду. Бувай!" — і все.

Поки що тут, але вже йду

Він це сприйняв спокійно, але йому стало цікаво от що: вона сказала "тут". Тут — це де? І він уявив, що вона справді тут — де він оце тепер. І він подумав: як вийду на шостий поверх, зверну праворуч, на один поверх спущусь і дійду до вікна в кінці коридору, то ще побачу, як вона йде вулицею. Він знайшов те вікно, стояв там і дивився на вулицю, доки не збагнув, що її "тут" — не тут, де він, а там, де вона, а де це — невідомо. Як він ішов до вікна, коридор нагадував ліс, де стрибали два дрозди, і щиглик співав під стелею, а ліс ніби затопила прозоро-зелена вода, й навстріч пливла велика риба. А як ішов назад — ніби воду злили, так було кепсько.

— Отаке! — мовив приятель. — А ти кажеш — ніж!

Зараз ви читаєте новину «Зона досяжності». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода