Четвер, 21 січня 2021 16:55
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Знизу вгору

Я бачив дивний сон перед Водохрещем. Немов у стелі, лівіше од комина, з'явилась ополонка — така, як ото прорубують у кризі, коли ловлять зимою рибу або просто щоб набрати відро води в ставку. Тільки ж стеля ніяк не змінилась — була не крижаною, а дерев'яною, дощаною, такою, яка вона й є у мене.

З тієї ополонки висунулась голова, роззирнулась по хаті й усміхнулася. Так усміхаються дівчата, коли вперше опиняються в ще незнайомій хаті й їм тут вже затишно.

Все було в кожній подробиці дуже по-справжньому, як тільки в снах і буває. Тільки от що чудно: голова дивилася згори вниз, одначе при цьому її світло-русяві пасма, закладені за вуха, отам собі за вухами й зоставалися — так, наче тут не діяв закон гравітації. Або наче ця дівчина з'явилася з глибини знизу, а не з глибини зверху.

Якось воно там не зовсім ясно — де верх, де низ у тому світі.

Я впізнав її — це одна з тих небагатьох моїх давніх дівчат, які були на голову вищими за мене. Отже, тема глибини виникла недарма — бо дівчина мусила десь там стояти на весь свій чудесний повний зріст, невидимий звідси, схований за дерев'яними краями ополонки.

Не те щоб ті дівчата були аж такі вже високі — просто я невеликий. І це кайф, мабуть, недоступний високорослим хлопцям — дотягнутися губами до її вух, не піднімаючись, наче ти якийсь балерун, на кінчики пальців, а повільно, як равлик, видовжуючи своє тіло.

І все робиться без рук, це важливо.

Колись я таке вмів. І вони гарно сміялися, коли мені це вдавалось.

Зумів це й тепер — уві сні.

Отож, мабуть сон — таки щасливий.

Одне тільки трохи тривожить — ота неясність із координатами світу, із тим, де верх, а де низ і де ти сам у тому сновидінні й після нього.

Зараз ви читаєте новину «Знизу вгору». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі