Ексклюзиви
Четвер, 07 грудня 2006 19:03
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Зимові сни

 

Кілька ночей з кінця листопада мені не спалося. Десь близько товклися якісь сни, а наснитися не могли. Може, колись ще прийдуть, як захочуть. Але один із тих снів, мабуть, вважав себе невідкладним і хотів приснитися тепер. А позаяк я для цього не годився, то він узяв і приснився моєму синові, а Іван передав його мені.

Цей сон обрав класичний спосіб. Як ото Химка — Проні Прокопівні: "Тітка просила передати, що ви падлюка!" Ні, цей сон був хороший. І що дивно — я впізнав його. Так не буває. Переказаний сон відчуваєш, що він чужий. А цей я впізнав одразу, що він мій.

А сон ось який. Іванові приснилося, ніби я сказав йому, що сьогодні — останній день, коли в Києві можна побачити корів!

— І знаєш — де? — каже Іван. — На Андріївському узвозі! Ми пішли туди й справді їх побачили, там паслася ціла череда!

Сьогодні в Києві можна побачити корів

Я уявив собі ту череду. Дві корови паслися аж коло Андріївської церкви, де крутий схил, і корова може впасти, й мене охопила тривога. Оця тривога, може, й підказала, що то мій сон. Про що він — не знаю. Може, ні про що, крім призабутої тривоги за корову. Одне знаю — це річ рідкісна. Мені щось отаке траплялося лиш раз, не уві сні, але то теж була передача важливих речей через щось.

Я тоді вчився в школі. Ми з батьком майже не розмовляли, бо він сидів десять літ на Колимі й тому багато мовчав. І ось одної ночі на початку зими він раптом розбудив мене, вивів надвір і показав на небо. Там, високо в туманному небі, мерехтіло щось червоне. "Північне сяйво!" — сказав він.

То було єдине, що він розказав про свою Колиму. Тепер, коли мені стільки, як тоді було йому, я розумію, що розказав він зовсім немало.

А Північного сяйва я більше ніколи не бачив.

Зараз ви читаєте новину «Зимові сни». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода