Так казали колись про морозну ясну погоду, коли світло сонця одбивається на поверхні снігів і сліпить людину, отож і краде очі. Од цього є спосіб порятуватись, якщо ти не в чистому полі — можеш дивитися не на сніг, а на дерева.
Однак, зима краде й ще дещо: саму себе.
Коли отак, у кінці січня, при доброму морозі, цілий день світить сонце, сніг ще не боїться, що його убуде хоч на грам. Ще нічого в світі не зрушилось ні в той, ні в другий бік. Тривання зими позначається хіба тільки тим, що в хліві поменшало сіна, а в дровнику — дров. А все одно отакий ясний день ховає в собі дивну тривогу, наче нагадування про те, що все поступово зміниться. Й тобі вже наперед жаль, що через якихось півтора місяця деякі важливі нинішні церемонії втратять своє значення. Бо витягти з колодязя відро води чи посипати пшениці курям у березні буде вже не так клопітно, як оце тепер, коли кожний вихід надвір — це так, наче в гості кудись ідеш. І вдягтися треба добре, й про гостинці не забуть.
А найбільше жалкуватимеш за довжиною нинішніх ночей. Вони тут починаються зараз о п'ятій вечора. Ніч у великих містах настає удвічі пізніше, й вона там призначена для спання, а отже, ти її не бачиш. А тут можеш роздивитися. І є на що, бо одна ніч не схожа на другу. Ось удень була відлига й капало зі стріх. Ще й надвечір сніг ліпився в руці. А як стемніло — враз стало холодно, немов десь відчинилися сінешні двері, коли впускають знадвору кота до теплої хати. А ще через годину я вийшов поглянути, як сідає за горою молодий місяць. І не впізнав ночі, бо щось сталося з темрявою. У своїй глибині вона була не прозора, а каламутна, наче в ній іде сніг. Аж потім дійшло: то морозний туман, од якого завтра дерева стоятимуть в інеї.
5 
1
Коментарі
1