Запах лиця

Бачив, як двоє дядьків стояли під навісом коло під'їзду, курили й дивилися на дощ. З ними й дід стояв, тримав на руках кицьку. Вона прибігла з-під дощу, зовсім чужа, й попросилася на руки до нього, а не до когось із тих двох.

Про таких, як він, кажуть — котячий батько. Вона, мабуть, відчула це. Я потім спитав, за що його коти люблять. Й дід розказав історію про те, як через кота познайомився з майбутньою жінкою.

Після війни він прийшов з армії й був ще нежонатий. От він іде якось повз дівчачий гуртожиток, де жили будівельниці. І тут під ноги йому, з вікна другого поверху, хтось викинув кошеня. Він узяв те кошеня й голосно спитав, хто це зробив. З вікна визирнули кілька дівчат і сказали, що кошеня погано поводилось — що ж із ним було робити?

Там було семеро дівчат, як же ви вибрали одну, ту, що вам треба?

— А я вам зараз поясню, — пообіцяв він і пішов до них, прикидаючи по дорозі, де мусять бути двері їхньої кімнати.

Дівчат там виявилося семеро. Він розказав їм, що кошеня ще маленьке і якщо воно десь напісяло абощо, то його треба виховувати, а не викидати. І воно вам за те все життя буде вдячне, щоб ви знали.

Думаю, хитрі дівчата, може, й спеціально викинули на нього те кошеня, бо він тоді був презентабельним кавалером, носив ще армійську одежу, бо не заробив на якусь іншу, а працював так само на будівництві, як і вони. Отже, можна зробити висновок, що коти з доброго дива нікому на голову не падають.

— Але ж там було семеро дівчат, як же ви вибрали одну, ту, що вам треба?

Він трохи подумав і сказав:

— Я почув запах її лиця і зразу подумав — моя.

Його жінка недавно вмерла, і він живе сам.

Кота в хаті нема. Чому — я не спитав, бо трохи боявся, що він скаже, мовляв, просто так, нема та й годі. А воно насправді ніколи не буває просто так.

×