Четвер, 10 серпня 2006 19:13
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Візьміть мене на крилята

 

У мене в дитинстві були певні неприємності з ботанікою. Я якось знав, як котра квітка зветься. Знав — та й годі. А між нашими хлопцями це вважалося майже непристойністю, чимось дуже дівчачим. І хлопці з мене сміялися. Потім перестали, але мені й досі на душі буває тяжко й прикро, коли ненароком згадую все те.

А оце один психіатр недавно розповів історію, яка трішечки, заднім числом,  утішає в моїй давній і дивній біді. Хоч це й зовсім інша історія.

Отже, той психіатр, коли був молодим спеціалістом, працював в одному авторитетному лікувальному закладі. Відомо, якому. Й туди до них з провінції прислали хворого з невідомим, але важким діагнозом. Ну, якась така зовсім тупа мовчазна людина, й що до чого — незрозуміло.

Пацієнт залишався тупо-нейтральним

Столичні психіатри взялися за нього, озброївшись найпередовішими методами й найдосконалішими тестами. Вони билися з ним кілька годин, але жоден тест не допоміг роз"яснити справу. Пацієнт залишався тупо-нейтральним.

Вони втомилися, сиділи й дивились у вікно. Побачили там пташку. Знічев"я хтось спитав сам себе: мовляв, що воно за пташка, де живе й чим харчується?

І тут пацієнт, який до того мовчав, заговорив. Він сказав: "Та то ж сойка!" І розповів їм, де вона живе, що любить, яка у неї хата і яка родина. Вони слухали й тихенько рвали під столом свої тести. А потім відпустили його додому. А колегам своїм у провінцію написали: нормальний.

Іноді це трапляється. Отак, мов у казці. Скажеш: "Візьміть мене на крилята!" — й тебе раптом десь почують.

Зараз ви читаєте новину «Візьміть мене на крилята». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода