Ще коли у нас менше матюкалися, були популярні різні прокльони. Приміром: "А щоб твоя путь погибла!" Звучало це мені колись смішно, а тепер вже ні. Бо знаю, як воно: ніби всередині тебе пропадає горизонт і всі сторони світу. Гірше не придумаєш.

Ось нявкнув кіт. Хоче, щоб погладили. Іншим разом я б йому сказав: мовляв, роботи багато, ще й кінця не видно, а я вже забув, що було на початку, он яка велика робота, мене б самого хтось погладив. Отак би я раніше сказав, а тепер — ні. Слів людських нема, і я його просто передражнюю. Кіт противно каже "Ве!", і я йому противно кажу "Ве!". Сидять у хаті два придурки й нявкають один на одного. Оце воно й є — путь погибла.

Треба щось робити. Я думав, що нічого вже не вдієш. Але спробував. Так, ніби справді опинився в незнайомій порожній місцевості — просто почав озиратися. І раптом побачив його — вітрячок, який колись стояв на краю моєї  батьківщини. В ту мить я був врятований. Побачив його, зрадів і майже заплакав, що теж важливо, бо навіть здатність плакати перед тим пропала — так само, як і горизонт у мені.

Сидять у хаті два придурки

Це не рецепт порятунку, але щоб було зрозуміло, мушу сказати, що то за вітрячок. Коли німці відступали, його хотіли спалити. Під"їхав німець на коні, тицьнув факелом і поїхав далі, а вітрячок почав горіти. Наші люди сиділи в кущах недалеко. І одна манюсінька баба вийшла з кущів і пішла гасити. Без відра — там поряд калюжа, і баба бризкала руками. А потім закричала до кущів: "А ти що там сидиш, як задниця в розсолі?!" І вискочив дідок, теж манюсінький, і вони вдвох забризкали вогонь. Шляхом ішли німці й не озиралися. Отак вітрячок вижив.

Мені це явилося тепер — щоб нагадати, що от хтось манюсінький вийшов і зробив своє діло, яке здавалося неможливим. Ця картинка помогла ненадовго, але принаймні я відчув себе в хаті старшим за кота, а це немало в таких випадках.

×