Четвер, 02 серпня 2007 15:11
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Викохати верблюда

 

Я курю "Кемел". А в мене є небіж, його звати Любчиком. Він ще малий, і от було таке, що він спеціально підстерігав, коли я починатиму нову пачку, вмощувався навпроти й уважно на ту пачку дивився. Я пояснював собі цю його цікавість банально й казав, що йому ще рано. Він мовчав. Я навіть думав, що він мене просто ігнорує з вредності. І тільки десь аж на п"ятий раз усе з"ясувалося. Любчик сказав розчаровано:

— Е, та вони ж у тебе всі однакові!

— Хто?

— Верблюди!

Тобто він сподівався, що на кожній новій пачці буде намальовано якогось іншого верблюда!

Я його розумію. Інколи цього справді хочеться. А кому скажеш? Згадав про це нещодавно, зовсім з іншого приводу, хоча там теж був замішаний верблюд.

Cкільки такому одороблові треба сіна на зиму

Якісь діти привели до зоопарку сільську бабу. Діти як діти, стали перед вольєром верблюда, цікаво їм: куди той верблюд доплюне, як захоче. Але справжньої уваги варта була баба! Вона дивилася на верблюда дуже уважно. Відчувалося, що бачила його вперше. Але в її очах був той особливий професійний інтерес людини, яка за своє життя немало різних живих істот у своєму хазяйстві виростила. Або, як ці баби кажуть, викохала. Коли те слово чують сучасні дівчата-філологи, то хихикають, бо уявляють собі все так, як звикли. Але викохати можна порося, корову й навіть яблуню — тобто виростити "з отакусінького".

І от баба дивилася на верблюда, й то була саме така цікавість. Баба придивлялася: скільки такому одороблові треба сіна на зиму, й що воно ще їсть, і чи помістилося б воно в той хлів, що корова, і якого стільця треба, як воно отелиться й доведеться його доїти. Все це написано було в бабиних очах, але вона сказала тільки:

— Ач, яке!

Зараз ви читаєте новину «Викохати верблюда». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі