Тиждень тому, з четверга на п'ятницю, бачив сон, якого раніше не траплялося — я приснився сам собі. Так наче дивлюся на себе збоку й трохи ззаду, як при обгоні, тільки не спішу обганяти. А впізнав одразу: офіцерська польова сумка при боці теліпається, і куртка моя, і шапка, і все. І дуже втішило, що зовсім не сутулуватий, і йду не так, як ото старий селезень, перевальцем, а рівно, по-людськи, і не човгаю. Ну, нічого такий собі дядько, компактний, можна миритися, могло ж бути й гірше.
Що б воно означало?
Мабуть, я такий і є всередині себе, і вві сні це немовби уточнилося чи що.
Хоча й наяву іноді трапляється щось таке. Тільки вже не як уточнення, а як помилка, коли переплутуєш себе, того, що всередині — з тим, який насправді є, всім очевидний. Тут усе залежить від того, до чого ти себе приміряєш.
Наприклад, з недавніх пір з'явився у мене колега, про якого я чогось одразу подумав, що він за мене старший. Ну, справді — лисий, товстенький, пальто старомодне до самих п'ят. А головне — мислить не по-фейсбучному, а по-книжному, тобто, не приблизно, не фрагментарно, а епічно, фундаментально. І ми з ним само собою якось перейшли на "ви". І я старався від початку знайомства поводитися відповідно: у дверях пропускав його вперед чи підтримував під лікоть, коли слизько.
А потім випадково з'ясувалося, що він зовсім не старший, а молодший за мене літ на п'ять. Це відкриття ніяк не відбилося на наших взаєминах. А от тільки думаю: з якої причини мені сподобалося вважати, що він старший? Може, це несвідома підміна — бо вже небагато навколо тебе справді старших, а хочеться, щоб вони були, бо з ними якось надійніше на світі живеться.
2 
1
Коментарі