Ексклюзиви
Четвер, 10 червня 2010 19:52
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Вермішель

 

Кілька днів тому, ввечері, один чоловік сидів за столом, їв вермішель і раптом заплакав.

Плач був потужним і швидким — як блискавка, що пронизує півнеба й щезає в землі. Через те, здається, ніхто нічого не помітив. Він коротко зітхнув і їв собі далі.

Той чоловік із вермішеллю був я.

І мені здається важливим зафіксувати, як воно все сталося. Я давно знав, що колись це трапиться, й був до цього майже готовий. Одначе уявляв усе зовсім інакше. Чогось думав, що при цьому навколо буде порожньо, безрадісно, безпомічно, аж настільки, що в мене не стане сил, щоб застебнути штани. Саме це здавалося нестерпно-противним, що штани будуть незастебнуті — саме тоді, коли ця блискавка вдарить.

Аж бач, воно зовсім не так. Ще нема причин себе соромитися, я їм вермішель, і вона не втратила своєї чудесної домашньої простоти й затишного теплого хлібного запаху — нічого з того, за що я її люблю.

Прожив життя, а так і не навчився правильно зав"язувати шнурки

Одначе, ось воно сталося — те, до чого нібито був готовий. Тобто, настав момент, коли в одній точці для тебе, само собою, зійшлося все. І те, що твої діти ростуть швидко, а твої дерева — повільно. І що втрачено вже багато друзів чи просто добрих людей. І що надто мало тих, хто вміє тебе чути, а ти їх. І що тебе любить нічия собака Булька, і ти любиш її, але вона нічия, й ти знаєш, що це назавжди, бо тут нічого не зміниш. Так само, як і те, що ти не вмієш грати на сопілці, або те, що прожив життя, а так і не навчився правильно зав"язувати шнурки. Це та мить, коли добре усвідомлюєш, що далі вже нічого не буде.

А щоб не обманювати себе, точніше буде сказати: це не та сама мить, але — така сама.

А ще точніше — хочеться втішити себе, що вже щось знаєш про це.

Зараз ви читаєте новину «Вермішель». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

27

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода