Четвер, 03 квітня 2008 18:39
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Вербовий ліс

 

На цім тижні у мене трапилися дві дивні сварки, найгірші, які можна уявити — коли не виходить по-людськи долаятися до кінця.

Отже, телефонує з наших країв чоловічок і називає мене ні з сього ні з того підлим брехуном. І не за те, що я брехун, а тому, що йому так здається.

Я цього чоловічка не знаю, скільки йому років — хтозна. Та я знаю його батька, значить, цей — од мене молодший. І я думав: якщо зараз його послати, як у нас кажуть, ік розпрачортовій матері — буде правильно чи ні?

Батька його чогось жалко, от що.

Доки я думав, він усе сказав і поклав трубку. Я ледь не плакав: таки треба було послати. Тепер жди — чи він ще обізветься.

А другий випадок — услід за тим. Сказали, що в нашому саду заєць обгриз двоє молодих дерев, яблуньку й грушку. Їх там двоє всього й було. Я ж цього зайця знаю, бачив колись оддалік. І завжди думав про нього добре. Та й зима ж була не сніжна, і верб у мене там скільки хочеш — бери, гризи, ну чим воно тобі гірше?

Доки я думав, він усе сказав і поклав трубку

І сердито, й сумно, і шкода саду, й зайця шкода — бо я його ще й тепер люблю. Але він, дурний, ніколи не підійде так близько, щоб йому можна було все це сказати, й щоб він обов"язково почув сказане.

Все це розпачливі переживання, вони так тебе вимотують, що робишся не розумнішим і за того чоловічка, й за того зайця. І тут раптом думаєш про те, про що раніше ніколи не думав: чому на світі нема вербових лісів? Усякі є — дубові, букові, хвойні, а про ці не чув. А добре було б оце весною — хмара вербового цвіту до самого горизонту.

Мабуть, дурні думки, втомившись, шукають затишку, й самі знаходять його — в чомусь отакому, як цей вербовий ліс.

Зараз ви читаєте новину «Вербовий ліс». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода