Мій юний друг Юрик любить торгуватися. Не з меркантильності, а так. Юрикові 22 роки, але багато в ньому від тринадцятирічного. Чи й менше. Тому він працює на півставки. Я кажу, коли сердитий:
— Ну, тобі наче сім років!
— Десять! — відказує Юрик, аби щось виторгувати.
У листопаді Юрик спокушав по телефону дівчину, яку називав Натусіком. Вона торгує мороженою рибою. Дівчина дала йому номер свого мобільника, і Юрик дзвонив їй щодня й не раз. Усе йшло добре, а наприкінці листопада Натусік раптом сказала, що вони — не пара. Він страждав, потім знайшов іншу. Ця була не така, як Натусік, не хотіла слухати вірші Юрика, й він сам їй сказав, що вони — не пара.
Він страждав, потім знайшов іншу
А вже був грудень, і Юрика обсіли інші клопоти. Він розпитував, яка у мене буде ялинка, які на ній гірлянди й що стирчатиме на вершечку. Ці бесіди вивели нас на іншу тему: якщо зробити гарний подарунок Натусіку, то вона пересердиться й знову відповідатиме на дзвінки. Вирішили — це мав бути ведмідь. Юрик знайшов його за сто гривень і розповів мені, як він подарує ведмедя Натусіку, а Натусік поставить його під ялинку.
Але раніше, ніж той день настав, прийшов рахунок за Юрикові листопадові розмови. Там було 800 гривень. Це три Юрикові зарплати. І я колись багато дзвонив одній дівчині, але тоді це коштувало дві копійки. Тож вирахувати, хто кращий кавалер, я чи Юрик, тепер вже нема змоги.
Ми посварилися через ті гроші й сиділи надувшись. Потім Юрик сказав, що все скінчено, бо Натусік категорично проти відновлення стосунків. Я спитав, кому він тепер подарує ведмедя. Юрик глянув на мене як на торопленого:
— Ви що! Я його залишу собі. Він такий хороший...
2 
1
Коментарі
1