Цього Ваню бачили, мабуть, усі, хто їздить у київському метро. Він там збирає милостиню. Не просить, не штовхається, не гугнявить. Бо — німий. Найчастіше просто сидить внизу, де починається ескалатор, й усміхається, ні на кого не дивлячись. А поруч (або на грудях висить) — фанерна табличка з написом: "Ваня хороший хлопець".
Йому хтозна-скільки років, може, за 50, він лисий і рожевий, як дитина.
Він не прикидається, як оті, що ось на пероні ти бачиш їх нормальними, а вони заходять до вагону — і вже горбаті, перекособочені, й хата у них згоріла. А Вані нема чого прикидатися. В цьому він справді хороший хлопець, може, найкращий з усіх нас, хто подорожує в метрополітені.
А недавно я зустрів його зовсім не там, а в магазині типу "фуршет". Людей було небагато. І враз на виході виник якийсь скандал — глухий, майже без слів, однак, відчувався на відстані, спиною. Я озирнувся й побачив Ваню. Він хотів винести плавлений сирок, такий, що колись були за 14 копійок. А контролерка хотіла забрати.
На виході виник якийсь скандал
Ваня — не давав. Він відчайдушно показував, що сирок йому треба, щоб з"їсти, що ж тут неясно?! І Ваня показував, як він їстиме — отак: кусь-кусь! А вона не хотіла розуміти. І він розхвилювався, бо як це можна — забрати у Вані сирок? Ваня був не рожевий, а червоний, так йому було сердито, що ось зараз заплаче. Він пручався, виривався й не давав сирок тій контролерці. І таки не оддав, вирвався й утік.
Контролерка пішла до хлопців-охоронців, що стояли недалеко, і почала їм дорікати, що ось вони, мужчини, не допомогли їй. Ті спокійно здивувались і сказали, що вони нічого не чули. Могло бути й так, бо справді все діялось тихо. А може, вони просто знали, що Ваня — хороший хлопець.
2 
1
Коментарі
19