Ексклюзиви
Четвер, 18 жовтня 2007 18:30
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Усе, що не сталося

 

Усе, чого з нами вже не станеться, бо воно минуло, можна знову пережити. І те, що ще не сталося й ніколи не станеться, теж можна пережити.

Нещодавно я отримав, майже поспіль, два підтвердження цього. Одне смішне, друге не дуже.

Спершу про смішне. Сидимо на "летючці", дорослі дядьки, всім за п"ятдесят. Шефа ще немає. І раптом запанувала мертва тиша. Я озирнувся: всі сиділи, мов семикласники на контрольній з алгебри, коли вчитель одвернувся до вікна. Крайній за столом — лисий, вусатий, як Тарас Шевченко, мій колега. Зустрівшись із ним очима, я збагнув: він відчуває те саме, й інші теж! Це тривало, може, секунду — але з усією повнотою повернення в минуле. Якби перед цим хто сказав, що можна повернутися до сьомого класу, я б не повірив, та ось же вона, та секунда!

Йому на поміч кинувся охоронець банку

Другий випадок ось такий. У старій частині міста, навпроти банку, я переходив через дорогу. Точніше, перебігав — услід за якимось чоловіком у дорогому костюмі, з пакетом у руках. Чоловік почув позаду себе мої кроки, це його стривожило, й він спробував озирнутися. Та я вже був у нього за плечима, а я на голову нижчий, отже, озирнувшись, й він мене не побачив. Цієї миті він досяг краю тротуару, зачепився й упав ниць. Із пакета випало кілька чебуреків. Не хотілося, щоб він зустрівся зі мною очима саме тепер, у принизливій для нього позі, й я побіг далі. А йому на поміч кинувся охоронець банку, з револьвером на поясі.

Я завернув за ріг, не зупиняючись. На бігу трохи думав про револьвер на поясі охоронця, а більше — про те, що той чоловік, почувши мої кроки за спиною, боявся того самого. І ще я подумав: довго житиме, бо вже пережив цей страх, і з ним це більше ніколи не станеться.

Зараз ви читаєте новину «Усе, що не сталося». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода