Одного вечора на цьому тижні був дощ, він ішов щасливо довго, і хотілося, щоб не переставав — і він не переставав. Чим такий вечір кращий від будь-якого іншого? Бо він дає відчуття спокою та усвідомлення того, що тобі нікуди не треба. Тобі й так о цій порі нікуди не треба, але дощ робить це відчуття завершеним.
Ти чуєш і бачиш цей дощ за вікном. Він змушує думати про щось підходяще для такої погоди й водночас несумісне з нею. Наприклад, про стару книжку, чия палітурка потріскана, мов глиняна пустеля, по якій неспішно йдуть верблюди. Така палітурка м'яка і тепла, як губа верблюда. На дотик ця палітурка майже замшева, немов капелюшок гриба-боровика, і пахне так само грибним запахом, і картон палітурки розтріпаний так, що видно всі шари тоншого паперу, з якого вона склеєна.
На дотик палітурка схожа на старий паперовий совєцький рубль
Або ще на дотик ця палітурка схожа на старий паперовий совєцький рубль — один карбованець, адзін рубель, бір сом, бір манат. Ці купюри з'явилися після реформи 1961 року. Десь за тих самих часів робилися й подібні книжки. Зараз технологія виготовлення і книжок, і грошей, мабуть, якась інша, бо вони інакше зношуються. Були ті книжки в основному про пригоди і мандри, може, якраз через те й згадалася губа верблюда, хоча так само затріпані могли бути і книжки про війну й розвідників. Приміром, "І один у полі воїн". Вона вийшла задовго до пригод Штірліца, і під цей дощ я, здається, перечитав би її — саме ту, з розтріпаними палітурками. Недавно бачив нове видання, глянцеве. Глянув на обкладинку і не ризикнув зазирнути всередину, бо було дивне враження, що всередині вона теж не така сама, якою була колись — повна героїчної вечірньої чоловічої самотності, до якої таємно доторкнулися десятки рук, від чого палітурка стала такою, що її хочеться просто погладити, як старого кота.
2 
1
Коментарі
8