Ексклюзиви
Четвер, 03 березня 2016 18:24
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Трохи зеленого

Перші дні нинішнього місяця — мокрі, замурзані й позбавлені барв. Це збиває з пантелику, бо березень може бути отаким і на початку, і в кінці самого себе. Ще не вгадаєш, як він протікатиме далі, ще нічого в сонній природі не закінчилось і нічого не почалось, зими вже жалко, а весни ще нема, й охоплює відчуття непевності світу й твоєї в ньому покинутості. У такі дні колись можна було запросто нарватись на якусь любовну пригоду, печальну й схожу на вторгнення німого жебрака в чужий дім. Ця пригода необов'язкова, й потім хочеться назовсім забути її. Проте в той ­момент вона тобі здавалася гостро необхідною — саме через те, що світ став перехідний і порожній. Так, наче ти заблудився в чистому полі й уся ­окружність горизонту схована в непроглядній сірій імлі. З роками це відчуття не послабшало. При тім, що я навчився його уточнювати й не плутати сезонну ностальгію з первісною еротикою, хоча ці речі й лежать небезпечно близько одна від одної.

Тут треба спробувати заново впізнати те місце, де ти перебуваєш — щоб згадати, за що любиш цю порожнечу. От саме тепер, коли вона справді порожня, просто такий собі шматок землі з умовними географічними координатами, скажімо, 50 із чимось градусів північної широти й 31 градус східної довготи. Це місце зараз іще не проявлене в кольорах, буре, як старий кропив'яний мішок, по якому подекуди проступають ледь помітні плями зелені — оливкової або такої, що схожа на окис міді на старих монетах чи снарядних гільзах. Це ще не та зелень, що буде тут трохи згодом — така, як прозорий туман. Але саме тепер важливо пережити ніжний жаль і співчуття до цього місця і сказати йому: "Не бійся, я з тобою". Хоч воно й смішно, але це саме те, що хочеться сказати.

Зараз ви читаєте новину «Трохи зеленого». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода