Тринадцяте люте

От кажуть: "четверте люте". Правильно — "четвертого лютого", але коли четверте — то наче аж бачиш, яке воно люте.

Сьогодні вісімнадцяте люте, а коли це сталось, було тринадцяте. Якраз похолодало. Я йшов через двір і побачив грака. Він ходив пішки і їв сніг. Щось у нього з крилом. Не довго думавши, узяв його й поніс додому. Зробив так, як не раз робив колись давно, коли здавалося, що світ легко порятувати. У мене тоді жили птахи, що випадали з гнізд і навіть два карасі й дафнії — водяні блохи — останні мешканці пересохлої річки.

Я був тоді дурний, хоч може й кращий. Ще у дворі, коли підібрав грака, подумав: пересидить у нас морози, а як крило заживе — відпущу, хай летить. Але скоро стало зрозуміло: його крило кимось перекушене так, що він уже ніколи не полетить. Йому доведеться ходити пішки до самої смерті. А де походиш у міській квартирі? Тут можна жити хіба тимчасово, доки зима. А відпускати його назад якось негарно, так наче пообіцяв йому щось і надурив.

З іншого боку, я справді зробив найдурніше, що можна придумати — втрутився в драму життя. Про це був тепер час подумати. Бо від появи грака в хаті все наше сімейство, включно з Котом, на якийсь час замовкло. Здогадуюся, про що всі думали, бо думав про те саме. Поява цього грака нагадала нам усім, що ми тут опинилися так, як оцей птах — випадково, і щасливо знайшли одне одного. Принаймні нам так здається. Уголос про це не говоримо, лиш інколи питаємо в Кота, чи йому з нами пощастило, чи ні.

Грак на ці питання не відповідає. Їсть він сердито й швидко, а потім починає шукати, кудою б піти на волю пішки. І я не впевнений, що це неправильно.

×