У мене була тьотя Фрося — невелика, кругла і весела. Якось ночував у них в Яготині, де вони з дядьком жили. І от після вечері тьотя Фрося взяла балалайку й під її акомпанемент заспівала: "Було б не купацця в холодній воді, було б не влюбляцця в чужій стороні! Я ж не купалась — мене облили, я ж не влюблялась — мене призвели!" Пісня, може, ще мазепинських часів, складена козаками, що після Полтави розійшлися світ за очі. Тьотя Фрося й співала чоловічим голосом, і з підстрибом, наче їхала на коні.
Такою вона бачиться, коли хочу нагадати собі щось давнє хороше. А втім, у тьоті Фросі була одна суперечність, яку її сучасники не могли собі пояснити. Будучи од природи справді веселою, вона часто зітхала й жалілася на серце й на ноги. Це в уяві людей якось не в'язалося: як можна бути веселою й жалітися на здоров'я? Наше середовище було пуританське, там артистизм вважався за непристойність. Важко уявити, щоб хтось отак узяв балалайку в будній день.
Вона часто зітхала й жалілася на серце й на ноги
Або от — листи писати. Їх тьотя Фрося писала великі, по вісім сторінок учнівського зошита. От, пише, як верталася з гостей, а сніг, і валянки промокли, вона прийшла додому, скинула один валянок, глянула на ногу — "Боже!", скинула другий, глянула на другу ногу — "Боже!" Епопея — на цілу сторінку. Із погляду людей серйозних так може писати той, кому нема чого робити. Була в нас одна вредна баба, що так і казала, мовляв, Фрося й у колгоспі не робила. Це якось дійшло до Фросі й вона писала в листі до мене: "на неї дурну мені не дуже й сердито, бо я більше на землі проробила, ніж вона на тую землю, звиняйте, вимочилася, а вона мене на роботі не бачила, бо її там не було".
Якось я цю фразу тоді пропустив, а зараз вона інакше читається, коли знаю, що Фросі не стало набагато раніше, ніж тої баби, царство небесне їм обом.
5 
1
Коментарі
13