Давно не було цих довгих червневих дощів, що йдуть майже безперервно вдень і вночі, й отак цілий тиждень. Раніше, скількись років тому, здається, вони випадали в червні кожного року. А може, просто перший червень, що мені в житті запам'ятався, був якраз дощовий.
Ці дощі особливі. Вони роблять день чимось схожим на ніч, яку можна наскрізь бачити. Цього завжди хочеться, але це неможливо, коли стоїть справжня ніч. А коли дощ — інша річ, бо під таким дощем усе видно, хоч усе майже так, як воно буває вночі. Тобто — немає сонця, і не літають птахи, і всяка живність десь сховалася й спить, усе нерухоме й безлюдне. Хіба випадково побачиш, як хтось повз твої вікна йде вслід за коровою.
Є такі корови, що їм хочеться пастися саме під дощем
Є такі корови, що їм хочеться пастися саме під дощем, і вони водять свого хазяїна по таких місцях, де найвищий бур'ян. І не зразу впізнаєш, хто воно, бо хазяїн корови накинув на себе капюшоном кропив'яний мішок. Він намок і почорнів, і людина стала схожа на привид, якими їх уявляєш саме вночі.
Твоя самотність у дощових сутінках здається тобі очевиднішою, аніж серед ночі. І ти готовий змиритися з тим, що ця самотність — назавжди.
Цей дощ може бути несильний. Хоч і густий, він такий дрібний, що його майже не видно впритул. Бо листя мокре і важке й через те не ворушиться од падіння дощових крапель. Зате можна відшукати якесь таке місце, де легко бачити, який цей дощ великий. Для цього треба знайти який-небудь замкнений простір — скажімо, город, обсаджений по межі дуже високими деревами. І от у цьому колодязі на тлі темної зелені дерев ти бачиш, як сюди з неба вливається безперервний, тремтливий, безшумний і прозорий потік води. Це заворожує — мабуть, так, як Ніагарський водоспад. Тільки все відбувається в цілковитій тиші й може будь-якої миті обірватися.
2 
1
Коментарі
12