Ексклюзиви
Четвер, 22 лютого 2018 18:11
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Темні ночі

У нашому дворі є таке місце, звідки я люб­лю дивитись на місяць, коли він проходить по небу одним і тим самим шляхом. Спочатку висить у кроні старої шовковиці, далі переміщається між гілок абрикоси, затим підіймається над лугом.

Я вже скучив за цим видовищем, однак у другій половині січня небо було хмарним й місяць так і не дав себе бачити, хоч я заради нього не раз виходив із хати у двір до самої полуночі. Тим часом підмітив дещо ще: темрява ночі дуже жива й чути її по-особливому. Це схоже на те, як слухаєш пісню по радіо: хто співає — не видно, зате ясно бачиш голос. І якщо це дівчина, то вона в цей момент тільки твоя й нічия більше, бо дівчата рідко бувають такі правдиві, як їхні пісні.

Отак і тут: легко впізнаються голоси, але ті, хто подає їх із темряви, здаються зовсім не такими, як насправді. Ось, наприклад, десь далеко крикне болотяна сова, і голос такий звучний, наче та сова велика, мов снігова баба. Або ось у саду озвався сич — звук короткий, немов той сич ривком висмикнув затичку з невеликої діжки з пивом. І затаївся — чи не чув хто?

І то не все: перегукуються невидимі собаки, лисиці, півні.

А місяць так і не з'явився. Зате було дещо від нього таке, чого я ніколи ще не бачив. Якось вийшов у двір серед ночі, дивлюсь, а верби й вільхи над старим руслом Хоролу світяться, наче їх пронизав звідкись промінь морського маяка. Вийшов за ворота, щоб глянути, звідки падає те світло — а воно погасло. Повернувся до двору, озирнувся — дерева знов світяться, як різьблені цитати з Корану на стінах Альгамбри. Потім зрозумів, що то: мабуть, місяць зійшов десь аж над Миргородом і якийсь його промінь знайшов щілину поміж хмар і освітив мені дерева. Й видно це тільки з однієї точки, наче сказано: стій, де стоїш.

Зараз ви читаєте новину «Темні ночі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода