Серед смертей останнього часу мені не дає спокою одна, що трапилася, коли в нас уже почали стріляти, а на Південному Сході було ще тихо. І от там умерла своєю смертю одна стара баба, якої я ніколи не бачив, але добре знав її внучку. Та розказувала, що баба родом західнячка, в юності була зв'язковою УПА, попалась енкаведистам, пережила — не дай Бог нікому такого, опинилася в Сибіру. Випустили не додому, а на Донбас, куди вона й приїхала з сином, що вже називав себе "сибіряком по національності". Внучку вона кликала Яринкою, хоч та була Іркою. Внучка розказувала, що з бабою все те сталося здуру по молодості, якісь люди сказали, що це треба, а заради чого — вона тоді не розуміла.
Очевидно, що сама баба навчила дитину так говорити, і гріх би було їй за це дорікати.
Ця баба так потім ні разу не була на своїй батьківщині, де жили багато родичів. Звісно, колись такі візити не схвалювались, а як стало можна, не було грошей. А може, вона не хотіла бачитися з кимось зі своїх колишніх командирів, бо війна — зовсім не те, що приємно згадувати. Можливо, і вмерла вона не випадково саме цієї зими, коли слово "бандєровци" знову зазвучало часто й сердито, так, як вона не чула від часів свої бідної юності, яку страшно було пережити вдруге.
Я не одразу почув, що баба вмерла, бо ми з її онучкою якийсь час не листувалися. Вона написала, що їй не подобається наш Майдан, де про них неправильно думають, а тим часом, писала вона, ми з дівчатами вдягли віночки і ходили на шевченківський ювілейний вечір і плакали, а у вас он пам'ятники руйнують. Що тут скажеш? Недавно подзвонив і дізнався, що за вікном стріляють, тож вони з дівчатами другий день не виходять із дому й п'ють вино, щоб зняти стрес.
Утримався, щоб не спитати: ви ж хоч віночки познімали?
2 
1
Коментарі