Якось так виходило, що мені років десять чи й більше не доводилося мерзнути. Це відчуття не належить до тих, які хочеться переживати заново, — наприклад, погрітися на сонці або постояти під весняним дощем. А за тим, щоб змерзнути, — начебто й не жалкуєш, нема то й нема. А от минуло десять років, і ненароком довелося це знов пережити, й тільки тепер бачиш, як ти скучив за тим, щоб змерзнути.
Для цього зовсім не обов'язково, щоб надворі був мороз і вітер. По-справжньому змерзнути можна якраз тоді, коли здається, що не холодно. Досить того, щоб температура стояла майже на нулі, хай буде волого й навіть тепло, і йде повільний сніг. І треба десь надвечір, ідучи з роботи, зустріти доброго давнього приятеля, і зачепитися за якусь важливу для вас обох бесіду, й на годину забути про все інше.
Пальці не слухаються, коли дістаєш із кишені ключа
А потім вам уже треба розходитись по домівках, і тільки тоді ти бачиш, що ноги не гнуться, а пальці не слухаються, коли дістаєш із кишені ключа од хати. Й це враз нагадує тобі багато подібних випадків, коли отак само було десь на зупинці пізньої електрички, або в армії в караулі, або ще колись давніше, за шкільних часів — з дівчатами під ворітьми. І от приходиш додому, в тепло, потроху одігріваєшся, а всередині суглобів ще якийсь час тебе лоскоче ця пригода.
Чудо в тім, що змерзнути — це щось таке, чого ти не можеш зробити сам. Це те, що входить в тебе ззовні, з дуже серйозного великого світу, як ото входить холод із сіней у хату, коли відчиняєш двері, щоб впустити знадвору кота. І от так само в тебе входить зима, й ти відчуваєш її живу свіжість, силу і справжність, і щасливий — бо тепер ця зима зостанеться з тобою, як щось важливе, що ти міг пропустити.
3 
1
Коментарі
13