Минулої суботи, вранці, біля знаменитої кав'ярні на столичній вулиці Пушкінській, я зустрів поета, художника й філософа Миколу Воробйова. Микола, котрий все життя прожив у безгрошів'ї, цього року отримав Шевченківську премію за книгу "Слуга півоній", і йому кортіло когось пригостити. Але на Пушкінській так рано в суботу майже безлюдно.
Він зрадів, що з'явився я. А я, от біда, не міг пити того ранку. Ми трохи постояли на розі Пушкінської та Прорізної. Там, на квадратику споришу посеред асфальту, паслися горобці, штук двадцять. Вони не звертали на нас жодної уваги. Микола зауважив, що, мабуть, у спориші є якась особлива сила, потрібна птахам на зиму. Ота купка горобців була схожа на вірш Миколи. Я зрозумів, що доведеться-таки согрішити.
Ми взяли по п'ятдесят коньяку й випили по половині. Микола прояснів і сказав: "Я згадав, де бачив тебе, — ти схожий на Пікассо. Але не переживай. У тебе теж хороше прізвище. Шкода лиш, що твої пісні співають оті всі бездарні корови. Я, як почую, то вимикаю радіо. Але нічого. Я тобі прощаю!" Я зачаровано ждав, з ким він мене переплутав, бо не пишу пісень.
Випили ще по половині, й він сказав: "Еге ж, у тебе гарне прізвище — Галябарда!" Я кивнув, хоч я й не Галябарда, просто прізвище закінчується на "а". Зрештою, приємно уявити, що мої пісні співають всі корови! Ні, навіть не це, а те, що він простив мені. Це головне. Навіть якби того ранку він переплутав би мене з громадянином на прізвище Кучма (теж прізвище закінчується на "а"). Ви собі не уявляєте, як це солодко — бути прощеним отакого сонячного суботнього ранку. Навіть якщо тебе з кимсь переплутали.
2 
1
Коментарі
1