Четвер, 26 січня 2012 14:17
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Старі негативи

Знайшов фотоплівку, відзняту літ сорок із гаком тому. Я відчував, що скоро покину той край, де жив, і знімав усе, що здавалось важливим. Приміром, краєвиди без людей. Тобто, те, що нікуди не подінеться з цього місця, це ніби була якась гарантія того, що все буде так само — тоді, як повернусь туди, коли-небудь.

Не зміг упізнати жодної корови — яка з них чия

Знімав я так собі, а знімки робив ще гірше, і просив допомоги у брата, а він сердився на моє марнотратство й не хотів проявляти кадри без людей. Й вони лишилися в негативах. А тепер знайшлись. Я й досі не вмію робити знімки, й пішов до хлопця, що вміє. Він, майже як колись брат, переглянув усе і спитав, чи воно нам треба? Це трохи незручно, але таки попросив: давай хоч подивимось, що там. Ми пропустили негативи через комп'ютер. І тут виявилась одна несподіванка. Я легко впізнавав ті дерева, що, як тоді здавалось, нікуди звідти не подінуться. А вже багатьох із них нема. Їх не стало не враз — і тільки на плівці видно, наскільки іншими були ті краєвиди колись. Але найбільше вражає якраз найочевидніше — щось таке, що обов'язково мусило трапитися, і вже трапилось, але про це не думалося тоді.

Особливо вразив один негатив. Про нього я зовсім забув і здивувався, коли побачив. Знято це десь пізньої осені — корови бредуть через річку. Плівка зіпсована, наче її вимочили в купоросі, тон сіро-синій, дуже гарно. Там усе вже не так. Я впізнав це місце по великому осокору на горизонті над дорогою на Лозовий Яр. А от не зміг упізнати жодної корови — яка з них чия. Хоч тоді й вони мене знали, і я знав їхні імена. І стало соромно — що забув. І вже нічого тепер не зробиш і не скажеш нікому — бо ні одної з тих трьох десятків корів уже нема на світі. Вони не живуть так довго.

Зараз ви читаєте новину «Старі негативи». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода