У наших дерев коротке дитинство, це той час, от якраз тепер, коли вони перебувають у стадії трави. Живеш собі й звикаєш до цього, а от як трохи забути про звичку й придивитися — тобі стає гарно, так само, як тоді, коли дивишся на дітей інших живих істот. Вони в цьому віці довірливі й ще не вміють того, що вмітимуть потім, коли стануть дорослими деревами.
От, наприклад, акація: її колючки м'які й не здатні колотися. Коли береш в руку — відчуття дивне, наче в тебе в долоні пташеня, що випало з гнізда. А ось молода бузина й зовсім фантастична у своїй подібності до трави — одначе, ні в якої іншої з наших трав не знайдеш стебел такої висоти і такої товщини, хіба що в дикої моркви. Але у моркви стебло порожнє всередині, а в молодої бузини — ні. В неї ще немає ні кори, ані жовтої, схожої на людську кістку, дерев'янистої трубки під корою. Плоть бузиняного стебла в цій стадії є, по суті, лише водою, що піднімається з глибин землі, густо змішується з хлорофілом й стоїть вертикально, хоч з водою такого не буває, вона не здатна падати вгору, але ж ось воно є — ці пружні бузиняні чи кленові пагони, утворені з чистої зеленої вологи, дістають тобі по пояс або по шию.
В цьому періоді раннього літа ніби ховається якась обіцянка іншого світу, в якому дерева зоставались би молодими й росли б так само швидко, як тепер, але довше не старіли й не переставали бути травою, і в якийсь момент трав'яні ліси стояли б вище голови. І можна було б відчути те саме, що відчуває перепілка, схована в густих вівсяних полях. Це переживання недовге, можливо — нерозумне, але сильне й приємне. Так, наче ти знайшов собі спосіб стати знову хорошим і добрим, бо всі інші способи, раніше перепробувані, були не дуже вдалі.
5 
1
Коментарі