У серпні я прожив кілька гарних тижнів, бо спав коло того вікна, з якого видно зорі в східній частині неба. У цьому відчувалося щось важливе — я, може, уперше в житті дивився на зорі правильно.
І раніше бувало не раз, що доводилося дивитися на них скільки завгодно. Наприклад, в армії, у караулі, у нічну зміну. Чи ще колись — у полі за Божками, з кабіни трактора, під час нічної оранки. Або й ще раніше, у пізньому дитинстві, коли ми, дівчата й хлопці, грали в піжмурки під місяцем і зорями. Удень це робити нам уже не личило, а вночі воно нібито було схоже на щось зовсім інше.
Нема тут ні верху ні низу, і центру нема
Хоча в усіх цих випадках просто якісь денні заняття переносилися в ніч, а зорі були тільки декорацією всього, що відбувалося, і не мали стосунку до розуміння ночі й неба.
І тоді, і пізніше бувало, що я намагався спеціально розглядати небо — де які сузір'я, і як вони рухаються. Якісь із них упізнаєш, якісь ні, і таких більше, і це тебе пригнічує й сердить, і якось соромно. Крім того, мимоволі заважає шкільне знання астрономії — тобто, ти нібито щось знаєш про все це, як воно влаштоване, і що нема тут ні верху ні низу, і центру нема, а є сама безкінечність, і якраз вона тобі найменше подобається, бо позбавлена затишку.
А в нинішньому серпні раптом відкрилася проста істина, що можна звільнитися від цього нерозумного й непотрібного знання. І дозволити собі відчувати саме те, що відчуваєш — тобто, лежати в центрі всесвіту й споглядати зорі, про які не знаєш, як вони називаються, і не соромишся свого незнання. Вони просто є, і ти на них дивишся, і в цьому вся радість. І час тече мов прозора повільна вода, якщо хочеш — можеш будь-коли заснути, а якщо не спиться, то це не схоже на безсоння, а просто на те, що можна дивитися на зорі.
3 
1
Коментарі
5