Мій юний друг Юрик вилетів з роботи через надмірну експлуатацію службового телефону з приватною метою. Я вже було з ним і попрощався, але Юрик вигадав хитрий хід, який міг тільки він і придумати, більш ніхто.
Щоб звільнитися з роботи, Юрикові треба було всього лиш отримати розрахунок, розписатись у вказаному місці (там, де "пташка") — і все, формальність. Але саме цього він і не зробив. А без цього він ніби й не звільнений.
Тижнів зо два Юрик не з"являвся на роботі, лиш іноді дзвонив і загробно-таємничим голосом питав:
— Ну, як вони там? Згадують про мене?
Я казав, що "вони" — згадують. Бо думав, що це його втішить. Але він зітхав:
— Ну, добре, може, якось зайду.
Одначе не заходив.
Юрик збігає в буфет, візьме ватрушок і лимонаду
І я розгадав його тактику. Він вирішив якийсь час не потрапляти на очі начальству, поки "вони" забудуть про його звільнення! Буває ж таке — у начальства й без Юрика багато клопоту, забудуть та й усе. А Юрик же ніде не розписувався! І тоді він прийде, ніби нічого не сталося, збігає в буфет, візьме ватрушок, лимонаду й мирно бесідуватиме з ким-небудь про популярну музику, як і раніше.
Але за два тижні, здається, ніхто нічого ще не забув. А сидіти в підпіллі — це, між іншим, тяжка нервова робота. Ось недавно Юрик дзвонить і каже:
— Знаєте, а я став совою!
Він, звісно, мав на увазі, що перестав спати ночами — як ото сова. Та од несподіванки такі слова сприймаються буквально. Я моментально уявив собі його цією совою, але в Юрикових кросівках. І мимохідь подумав, що діло гибле: по цих стоптаних кросівках "вони" його якраз і впізнають. Навіть коли він справді прийде у вигляді сови.
2 
1
Коментарі
2