Ексклюзиви
Четвер, 17 листопада 2016 16:12
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Щось покурмішкане

Покурмішкати (наголос робиться на "і") — це, по суті, те саме, що й розколошкати, тільки краще висловлено. Якось лагідніше й м'якше. От сіно, щоб швидше підсохло, треба покурмішкати. А ще це можна зробити там, де перед тим у хазяйстві щось перебувало в порядку. Отже, покурмішканою може бути постіль, доки її знов не застелють. Чи, наприклад, у столі — схована під скатертю шухляда, де шило, клубок дратви, шматок старого воску, садовий складаний ніж із дерев'яною колодочкою, квитанції за світло й позеленіла гільза од патрона — все це роками лежало на своїх звичних місцях, а тепер уже ні.

Або от візьмемо внесену з сіней до хати миску холодцю. Вона нагадує тихе замерзле озерце на початку зими, з ночі притрушене тонким снігом, по якому ще не ходила ні лисиця, ніхто. І от коли до тієї миски беруться діти, то в них же ніколи немає серйозного терпіння починати скраю й рухатись послідовно далі. Ні, вони неодмінно шукають там таємницю й роблять усе так, як їм веселіше. З цієї причини пейзаж скоро стає схожий на те, наче тут браконьєри рвали кригу і глушили рибу. Коротше, все розкурмішкано, й інакше це ніяк не назвеш.

Це з тих на якийсь час утрачених чи загублених слів, що приносять радість, коли їх ненароком знаходиш. Як ото старі монети, що колись закотилися бозна-куди й поступово забулися там. І наче ж ти ніколи не забував людей, від яких свого часу вперше почув це слово й потім чув ще не раз. Але отак, коли воно само собою несподівано виникає з нізвідки — то звучить так свіжо, немов ті люди самі ось зараз узяли й заговорили. Звучання слова, яке давно вголос не вимовлялося, раптом робить живими тих, чиї віддалені силуети у твоїй пам'яті стали звично-приблизними й майже примирили тебе з їхньою відсутністю.

Зараз ви читаєте новину «Щось покурмішкане». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода