Ексклюзиви
Четвер, 30 жовтня 2008 18:28
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Сон у траві

 

Завжди думав, що косити траву незручно для душі тільки весною чи літом, коли трава ще жива й густонаселена. А це незручно для душі й восени. А треба, бо як стане сухою, загориться од чийогось недокурка і пропадуть молоді дерева. Таке вже траплялося.

Ось недавно косив я ту траву. Зосталася маленька латочка, а там — гніздечко, хитро сплетене з листя трави, висить на трав"яних стеблах, і ніде нема входу. Гніздо, мов трав"яне яйце, трохи більше курячого. Гойдни його — всередині щось сердито пищить, як пташеня. А які пташенята наприкінці жовтня? Ні, то — Соня.

Я ніколи не бачив її, хоч знав, що вона існує — Садова Соня, або Вовчок, та сама, що в книжці про Алісу в Країні чудес. Ну, я не скосив ту латку — хай Соня спить собі. Цілий тиждень гарно думалося про неї: вітер колише трав"яне гніздо, а Соні сняться добрі друзі.

Всередині щось сердито пищить

За тиждень навідався — а гніздо порожнє. Чи вона виспалася й пішла, чи на мене розсердилася.

А я так багато про неї думав, що аж наснився сон. Немов бачу хату діда Андрея Кравченка. Хата маленька, він сам жив. Давно нема — і його, й хати. А сниться, наче вона знов там стоїть, уся заросла травою, і вікна, й двері. Шукаю залізну клямку. Вона легко виймається з трави, кована, ручної роботи. Забираю, бо дідові не треба, а мені знадобиться.

А ще там поряд має бути хата баби Хведори. Її мені важливо бачити, бо баба була ровесниця моєї матері. Дивлюся — і Хведориної хати не бачу. Прокидаюся, в руці залізна клямка, яка продовжує мені снитися. Потім подумав: це ж я бачив дідову Андрейову хату, якої нема, й не зміг бачити Хведорину хату, яка насправді є. Отже, снився світ, де є все те, чого вже нема.

Я люблю такі сни. Вони легкі й хороші.

Зараз ви читаєте новину «Сон у траві». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода