Колись у моєї жінки був кавалєр-африканець. Це підтверджує чорно-білий знімок — вони танцюють. Її руки у нього на плечах. У нього совкова кепка. Вони сміються. Він — як уміють лиш африканці. Вона — як я люблю.

Перед тим був ще лист на голубому папері. Він зберігся. Цитую: "Нина, прошу тебя разрешать мне писать это письмо. Я никогда не тебя видел, но у меня хороший друг Виктор. Однаждый я видел твое фото. Мой друг сказал мне, что ты живешь в шестой общежитие. Я ему сказал, что мне очень понравится тебе; поэтому нужно я тебя видить. Скажи когда у тебя есть время чтобы я пошел к тебе. Жду ответа как соловей лета! Био Стефенс Катис из Сьерра Леоне".

Про солов"я, з"ясувалося потім, підказав друг Віктор. Мовляв, ця фраза у нас приворожує дівчат. Напиши отак — і вона твоя!

Він навчив свого папугу кричати "Слава Україні!"

Стефенс повірив. І вони зустрілись, як свідчить знімок. То була нібито перша й остання їхня зустріч. Сумно, коли магічна фраза не заворожує нікого, окрім тебе. Уявляю, скільки потім він повторював про солов"я, а воно не помагало.

Друг Віктор тепер живе в Криму. Він навчив свого папугу кричати "Слава Україні!" Але там це нема з ким обговорювати.

Стефенс про мене не знав, бо я з"явився пізніше. А може, й знав: заворожені мужчини мають добру інтуїцію.

Як у Сьєрра-Леоне почалася війна, ми питали наших журналістів і військових, чи не бачили вони його там. Ні.

Але моя чоловіча інтуїція дещо підказує. Над їхніми джунглями літають вертольоти українських миротворців. Насунувши кепку на очі, він дивиться на ті вертольоти, і йому, геть не до речі, згадується забута фраза "как соловєй лєта". Й алмази, за які йде війна, здаються йому сміттям, і життя втрачає сенс.

Тому ця війна така довга.

×