Останні років 30 я планував свої відпустки на серпень. В такому графіку, окрім усього іншого, ховалася одна неабияка перевага: можна було чути запах свіжої соломи з ближніх полів — там, де проживався мій серпень. Тим хлібно-солом'яним ароматом пронизані цілі дні, зранку до вечора, а вночі, коли вітер повіє з поля і впаде роса, солом'яний дух робиться густішим і відчутнішим.
Мені це важливо, бо я виріс у тому солом'яному середовищі, й мабуть, якісь його мікроелементи — це вже невід'ємна частина мене.
Нинішній серпень, за винятком двох армійських серпнів у білоруських хвойних лісах, — чи не перший у житті, прожитий у такому місці, від якого жнивні покошені поля лежать віддалено. І я вже наперед змирився з тим, що доведеться обійтися без звичного нічного ритуалу ловлення солом'яного вітру. І аж не повірив, коли одного вечора таки почув його — солодкий подих соломи. Спочатку подумав, що то щось усередині мене — може, оті мікроелементи якраз у серпні оживають в організмі, наче просяться додому.
Одначе, це таки був він. У темряві його чуєш так, немов стоїш усередині великого млина. Вітерець приносить запах стиглого зерна і соломи з півдня, значить, саме там — поля, над якими зараз устає повний червоний місяць.
Серпень — дуже тихий, і при тому дуже живий, в ньому весь простір навколо тебе наче аж ворушиться й розширюється. Колись дуже давно я всерйоз думав, що саме в серпні підростають дівчата. І досі іноді так думаю. Секрет цієї ілюзії, мабуть, простий, суто школярський — чим ближче до вересня, тим частіше думаєш про дівчат, яких не бачив ціле літо, і ось скоро побачиш. А твій скромний досвід підказує, що побачиш їх уже зовсім не такими, якими покинув у травні.
5 
1
Коментарі
1