Ексклюзиви
Четвер, 28 серпня 2008 17:08
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Що там лежить

 

Одне з найсильніших вражень останнього часу — мені показали в Інтернеті земну поверхню, що її зафотографовано з космосу. Кажуть: ось твоє село, а ось — наше. А ще є вся Африка, хочеш — Африку?

Я, не роздумуючи, одразу захотів побачити білоруське містечко Борисів, де колись служив в армії. Все просто, сказав я, знайдіть мені вокзал, а далі треба рухатися прямо по проспекту, а я покажу, де зупинитися.

Чому я не захотів Африку? Бо я там нічого не знаю, а головне потрясіння цієї забави саме у впізнаванні.

Ми швидко знайшли вокзал і рушили вздовж проспекту впевнено, хоч я не був там майже тридцять років. Ось він, наш полк. Я легко впізнав згори казарму свого другого батальйону, і штаб полку, й навіть хвірточку коло нього.

Фабрика мусила бути недалеко

Потім захотілося пройти дорогою, якою часто ходив — вона починалася майже навпроти воріт, трохи ліворуч, і вела до знаменитої Борисівської сірникової фабрики, що зветься там просто Спичка. Але тієї дороги не виявилося на місці. Я відчув той відчай, що буває, коли тебе застукав патруль за крок від воріт. Колись міг би знайти цю дорогу з заплющеними очима. А якщо зараз махнути до Спички навпростець, без дороги? Так і зробив. Фабрика мусила бути недалеко. Знайшов якісь промислові корпуси, але чи це саме вони, адже там було багато всього іншого. Тут я знову заблукав. І раптом бачу жовту пляму, схожу згори на невелику пустелю. Коли зрозумів, що то таке — аж засміявся: це соснова тирса, а на Спичці її завжди лежала велика купа. Навіть відчув смоляний запах тої тирси. І тільки тоді здогадався, чому не знайшов дорогу. Вона вела через старий квартал, мабуть, перебудований тепер, а дорогу до Спички проклали в обхід. Це вже майже те саме, що Африка, де мені нема чого робити.

Зараз ви читаєте новину «Що там лежить». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода