Ексклюзиви
Пʼятниця, 20 січня 2006 13:55
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Що де впало

 

У молодості зі мною був один такий випадок. Серед білого дня, на вулиці в Києві мене одночасно обіймали й цілували душ двадцять жінок. Я вам точно скажу, де це трапилося: на розі Володимирської та Ярославового валу, де тепер дорогий гастроном "Георгіївський". Тоді там теж був гастроном, дешевий. Я проходив повз нього в напрямку Прорізної. Й от чую просто у себе за спиною такий глухий важкий удар, аж асфальт затремтів.

Я не озирнувся. Бо те, що було попереду, просто зачарувало і змусило заціпеніти: на тім боці вулиці стояв натовп жінок різного віку, і всі вони дивилися на мене великими очима. Я аж запишався — ого! Потім трохи злякався: двадцятеро, і чого вони хочуть? Дійшов до бровки й зупинився — слава Богу, горіло червоне світло. Але як тільки світлофор показав зелене, вся та юрба жінок і дівчат радісно кинулася до мене. Вони цілували, обіймали й обмацували мене, вітали, називали молодцем, а одна навіть плакала.

Вони цілували, обіймали й обмацували мене, а одна плакала

Потім вони всі побігли далі. А я нарешті озирнувся — туди, де щойно у мене за спиною щось гупнуло. Там лежала купа цегли, не менше кубометра — обірвався старий карниз того будинку, де тепер гастроном "Георгіївський". Жінки бачили, як він падав. А я ні. От із чим вони мене вітали.

Щось останнім часом вони знов дивляться на мене великими очима. Ну, не по двадцять душ, а так — то одна, то друга. Я ставлюся до цього спокійно. Мабуть, знову десь щось велике впало.

Зараз ви читаєте новину «Що де впало». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода