Коли ти довго відірваний від дому, мимоволі починаєш уявляти, як повернешся туди. Нехай це буде й уночі, а ти все одно там пройдеш так само, як удень.

У мого тестя в хазяйстві — аж сім хвірток. Одна, як і годиться, коло воріт, кудою можна ввійти до двору, через цю хвіртку ходила й корова. Друга — за два кроки звідти, по праву руку, вона прихована у вузькому переході між хлівом і малим курником, сюдою можна вийти на город. А якщо сюди не звертати, а йти далі у двір, то по ліву руку буде третя хвіртка, що веде в ту частину двору, де стояли ­клітки з кролями. У цьому закутку є й четверта хвіртка, кудою гуси могли вийти на луг. Це придумано для того, щоб гуси не могли добратися до відра з водою, що стояло перед хлівом і належало корові, а гуси любили там купатися, що корові не подобалось. Отже, ця хвіртка — тільки для гусей, вона ­невидима для стороннього ока, замаскована під сегмент штахетника. Відколи гусей не стало, то вона якось забулася, хоч і досі стоїть на своєму місці. ­П'ята хвіртка розташована так, що з цього самого кутка двору можна пройти повз стару яблуню до веранди. А йдучи від веранди до колодязя, бачиш шосту хвіртку, біля якої живе собака — на стежці, що веде до воріт. ­Лівіше од собаки є сьома хвіртка, тут — ще один вихід на город. Тою хвірткою літом не користувались, бо в цьому місці, між огорожею й більшим курником, утворювався закуток, накритий зверху старою рибальською сіткою. Тут від весни підростали курчата, захищені отією сіткою від яструба. Ця хвіртка й досі тримається, бо її менше смикали.

Коли тестя не стало, я довго ще зберігав ті хвіртки як пам'ять про нього, але більшість довелося зробити заново — на старих місцях. І кожну з них я можу знайти із заплющеними очима або тоді, коли на нічному небі немає ні ­місяця, ні зірок.

×