Недавно випав нічний дощик, увесь наче схований у темряві, дивовижно тихий, такий дрібний, що його краплі падали на городину й листя саду зовсім безшумно.
Почути присутність того дощу можна було, тільки якщо підставиш долоню до неба, й дощ торкнеться долоні. Це дуже схоже на те, як у безмісячну ніч до тебе мовчки й невидимо приходить кіт і мокрим носом знаходить твою руку в пітьмі. І ти вдячний і радий йому, бо його прихід загострює твою загубленість у світі і водночас робить твою печаль світлою й легкою.
Ти можеш побалакати з тим дощем чи з тим котом, бо глибина самотності тут така, що тебе ніхто більше й не почує.
Тут тільки ти і він, цей кіт або дощ, і десь іще Бог недалеко.
Те, що ти говоритимеш — воно не молитва, однак, дуже схоже на неї. Якось отак: ми з тобою тут тільки удвох, далеко од тих, кого любимо, й тих, хто колись любив нас. Слухай же далі. Я зараз готовий до того, щоб зостатися тут, готовий, щоб мене більше ніхто не полюбив, готовий, щоб мене не стало зовсім — тільки щоб усе було добре у наших дітей і солдатів, й у всіх тих, кого ми любимо. І в тих, хто втомився любити нас, і в тих, хто ще й досі не втомився. І в тих, кого ми любили хоч і сильно, але марнотратно, невміло й нерозумно. І в тих, кого ми побоялись полюбити. І в тих, хто не побоявся — нас. І в тих, кого ми — не встигли, а тепер уже пізно.
І щоб вони простили нас за це.
А ти, будь ти кіт або дощ, побудь зі мною ще трохи.
А потім не бійся покинути мене — і йди собі далі, туди, де тебе ще комусь дуже треба цієї ночі.
2 
1
Коментарі