До хати знадвору ввійшов кіт, і його шерсть свіжо пахне холодом і сіном. Значить, мишей у хліві ловив. Він рудої масті, тільки дуже світлої, майже прозорої. Через те, особливо в сутінках, кіт схожий на хмарку чи на клубочок жовтуватого солом'яного диму, що може враз розвіятися, щезнути, пропасти. Коли візьмеш кота на руки — аж чудно тобі, що він є всередині своєї шерсті, й при тім самого кота там зовсім трохи. Він насправді — на дотик — набагато менший, аніж здається на вигляд.
І тебе обіймає ніжність і печаль.
Печаль — звідкіля вона? А від того, що й отой холод, яким віє од котової шубки, і той запах сіна, і те, як котові не терпиться погрітися коло натопленої грубки — все це останні для тебе привіти й подарунки від нинішньої зими. Бо з кожним днем невідворотно меншає і снігу, і сіна. По суті, це — фінал, занепад невеликої цивілізації, старанно й серйозно створеної тобою ще з осені, щоб пережити зиму. І правила існування тієї цивілізації протягом кількох місяців тісно зближували навколо себе скількись там живих істот — кота, мишей, кіз і тебе самого. Тепер, найближчими тижнями, це зруйнується, розпадеться, перестане бути важливим. Виткнеться з вологої землі зелень нової трави, весна принесе тривогу, анархію й ілюзію нашої свободи й незалежності одне від одного. Звісно, в затишок зими можна буде згодом повернутися, через кілька теплих місяців. Одначе будь-яке повернення відносне. Насправді воно тобі нічого не повертає, бо й сніги там будуть інші, й трава, з якої зробиться нове сіно. І когось вже не застанеш із тих, з ким пережив цю зиму, яка тепер віддаляється, меншає й відходить.
2 
1
Коментарі