Рукавичка

 

Казка про Рукавичку тішить дітей. А от дорослі її не витримують, бо знають, про що там насправді.

Як було? Ішов Дід лісом, загубив рукавичку. Мишка бачить — рукавичка, залізла туди й живе. Поки що все співмірно — рукавичка, Мишка.

Аж тут Жабка: "Хто в рукавичці живе?" — і далі за текстом. Отут будьте уважні. Бо дещо змінилося саме з появою Жабки. Вона теж ніби співмірна: одного зросту з Мишкою, зайшла в рукавичку не згинаючись. Але! Мишка в шубці, бо зима. Жабка, хоч і зима, а без нічого. Вона єдина в цій компанії, хто прийшов без нічого. І цього не помітили — а лиш мокрий ніс, рот до вух, великі очі, біле пузічко, тонкі елегантні щиколотки — все, що люблять французи.

Звісно, всі бачили, як саме вона прийшла. Але — саме отака — вона їм здалася нічиєю й беззахисною. І саме тому там ураз робиться тісно, все перестає бути співмірним, бо всі хочуть робити добро. І вже повна рукавичка теплих, ніжних і пухнастих істот, їхня ніжність перестала там уміщатися, все рвонуло й усіх розкидало кого куди.

Їхня ніжність перестала там уміщатися

Дід прийшов і забрав рукавичку. От і казці кінець. Але світ тісний. Якось Жабка зустріне Вовка й невинно скаже: "Ти схуд, Вовче!". А він: "А у тебе ніс мокрий!" — і збагне марноту цих слів, бо казці справді кінець.

Мене зло бере на Діда. Цей старий йолупень — одне, що загубив рукавичку всім на спокусу, а друге — що взяв її назад. І тішиться, думає, що це його рукавичка така тепла. А насправді то тепло всієї тієї історії, яка тут трапилася. Але Дід вдягає рукавичку так, ніби історія належить лише йому. Тобто, він думає точно так, як вони всі думали на початку казки. А це означає, що колись усе почнеться знову. Але це вже буде не з ними, а з іншими. І це їм найгіркіше!

×