— От було таке, що один німець скинув штани та й забрів у річку…

Так починає говорити мій знайомий дід, на якого я хотів би бути схожим, а не буду. Бо дід уміє розказувати малюнки. Будь-який, бозна-коли бачений малюнок, він описує як певну пригоду, бачену своїми очима. Того німця дід бачив ще на війні, в Східній Пруссії, на трофейній поштовій листівці. На ній було зображено чоловіка, що стоїть у воді без штанів і сміється од лоскоту, бо за його пісюна вчепився короп. Дід розказує все це заодно і за німця (каже — огрядний, уже в літах, у короткій жильотці й брилику), і за коропа (короп же думав, що воно черв'як, от і клюнув, дурні ті коропи, я вам скажу). Епохальна історія!

Дід ще любить розказувати про фотошпалери, що є у нього в хаті на стіні, коло якої він спить. Там зображено березовий ліс.

Короп же думав, що воно черв'як, от і клюнув

— Знято воно отак, примєрно, в апрелі. Кульбаби цвітуть, одні купкою, другі поодиноко. Берези старі, а невисокі, ну, хіба дві-три дістають до карниза. Ліс трохи запущений. Я б спочатку сухе гілля прибрав, старі пеньки, а тоді вже фотографував, бо нащо воно отаке?

— Так то ж картина…

— А хіба я гарних картин не бачив? У Венеції в картинній галереї — там які хоч є. На них і люди, і звірі, й безобразія всякі, а все одно гарно. Та й у мене на тих березах, як оддалік дивишся — на корі можна побачити трьох женщин. Дві зовсім розкриті, а одна в зеленому шарфику. Брюнетка. А ближче підійдеш – ну, кора та й годі.

У тій хаті, де березовий ліс, він живе сам, уже кілька років.

— Я ще хочу й на другій стіні приклеїти фотошпалери з березами, тільки візьму такі, щоб ліс був молоденький. А на стелі небо приклею — знаєте, щоб по ньому пливли дрібненькі білі хмарки.

×