Романи Юрика

Мій давній друг Юрик часом озивається з Радомишля й починає завжди однаково:

— Шеф, можна я дещо спитаю?

Його запитання рідко вміщається в одну фразу. Ні, то цілий монолог. Уявіть собі, поважно каже він, що я опрацьовую сюжет, і там героїню звуть Квітка, не Цісик, а просто Квітка. Хоч якби ви спитали, чи є тут певна алюзія щодо відомої співачки, то я б сказав, що є, бо ця моя героїня теж співає, тільки виступає під псевдонімом. Вона ще й у кіно знімається, але вже під іншим псевдонімом.

— Так от, я хочу спитати, чи благозвучними вам здаються ті псевдоніми?

А мене й без того заворожують подробиці з життя придуманої героїні й оте помноження її імен, цілком зрозуміле, коли автору хочеться, щоб дівчат на порожньому місці з'явилось побільше, і всі твої, й ти можеш називати їх так, як захочеш.

Іноді запитання Юрика коротші:

— Шеф, я почав роман, що зветься "Всі ручки течуть", як думаєте, нормально? Ніхто не образиться?

Відповідаю, що мені назва дуже подобається, це інтригує й хочеться знати, про що воно. На жаль, Юрик передумав писати цей роман, а взявся за інший, про Квітку з її псевдонімами. Юрика так Бог створив, що дав йому велику охоту задумувати романи, але не дав змоги знати, як вони закінчуються. Зрештою, це клопіт для всіх людей, а для Юрика — особливо. Через те Юрик щедрий на те, щоб починати романи. Якби була десь така робота — ­зачинатель романів, Юрика б туди взяли, але такої роботи нема, і Юрик давно пише в стіл. І ми щоразу обговорюємо почате. Це щасливі хвилини, коли двоє людей на краю віртуального світу, нікому невидимі й нікому невідомі, обговорюють втаємничені речі. Думаю, так могли б розмовляти між собою Еміль Золя і Панас Мирний про проблеми натуралізму, якби в них був мобільний телефон і не було чого ділити.

×