Четвер, 27 січня 2011 18:06
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Рима для одоробла

Рима для одоробла

У Мойсея Фішбейна є вірш про одоробло, яке всім осточортіло, і рима до слова "одоробло" там знайдена бездоганно.

Щоранку, по дорозі на роботу, при виході з метро, я натикаюся на цілих два одоробла — під парасольками два щити, обвішані телефонними картками. Двоє хлопців пристроїлися саме тут торгувати тими картками. Це як засада на стежці, якою леви ходять на водопій — тим, хто в засаді, здобич гарантована.

Ах, це у вас клумба?
А я погано бачу!

Потік людей тут розпадається: хто йде ліворуч, хто праворуч, а мені треба прямо. Прямо не виходить, бо заважають оці одоробла. Майже автоматично їх хочеться обійти. Як правило, люди так і роблять, а я ні. Між тими хлопцями та їхніми щитами є вузький прохід, і я, зробивши дерев'яну морду, іду саме тудою. Якщо ненароком мене тягне звернути вбік, змушую себе не звертати. Іду так, наче їх там нема. Очевидно, це якийсь давній інстинкт, що кличе нас не любити тих, хто стоїть у нас на стежці.

Мабуть, я схожий на старого орденоносного жлоба — такі діди на своїх інвалідських машинах люблять розвертатися десь на клумбі навпроти райвідділу міліції: мовляв, а що ви мені зробите? Ах, це у вас клумба? А я погано бачу! Отак і тут. У мене для цих хлопців заготовлена фраза: я цією дорогою ходив ще тоді, як ви під стіл пішки ходили. Це таки правда. Але вони у мене нічого не питають. Можливо, вони все добре розуміють, може, їм так само десь перегородили їхню дорогу, і тепер вони перегородили дорогу мені. Вони — не африканці, не донецькі й навіть не західняки, а десь із ближніх, судячи із характерної протяжності ненароком почутої від них фрази: Петя-при-вєт-ста-рий-муди-льо! Іншим разом це розчулило б мене — о, наші прийшли! Але зараз думаю: краще б вони були чужі.

Зараз ви читаєте новину «Рима для одоробла». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

22

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода