Ексклюзиви
Четвер, 14 червня 2018 15:42
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Прощання

Цього тижня знов трапився той день, коли в незначних подіях тобі нена­довго відкривається таємничий смисл. Хоч це й ефемерно, а діє сильно.

Отже, зранку треба було переглянути підшивку парламентської газети за другу половину 1991 року. Чогось не приготувався до того, що охопить сентиментальне зворушення. Воно наче й не було якимось особливим. Ну, банальне хвилювання од запаху пожовк­лих шпальт, од впізнавання своїх давно забутих текстів і текстів колег (хтось живий, а хтось уже ні). Я ж пам'ятаю, як робилася ця газета — ще без комп'ютерів, інтернету й мобільного зв'язку. Таких газет більше немає, вони стали неможливі, як і ті ілюзії, що ми ними жили тоді.

Та й не тільки це: можливо, що наша професія (як уміння висловитися) вже вмерла — бо тепер висловитися письмово може практично кожен, хто знає абетку. Тож саме уміння втратило свою колишню значимість. Про це корисно собі нагадувати, щоб не опинитися в смішному становищі. У мене не так давно була студентка, що писала курсові роботи есемесками. Не казав їй, мовляв, "так не можна", бо хто його зна, що завтра вважатиметься правильним.

Із таким от настроєм я йшов того дня зустрітися з іншою своєю студенткою, тепер уже колишньою, бо вона закінчила курс. Тепер ми зустрічалися, щоб попрощатися. Домовилися побачитися у книгарні, як і раніше це робили. Бо ця дівчина, як і я, любить паперові книжки, що їх можна тримати в руках, тобто, те, чого завтра може вже не бути. Це надавало нашій зустрічі стриманого драматизму, так як ото між людьми, які обоє знають, що вони близькі, але жити їм доведеться далеко одне від одного. Однак, дивно: неправильним і несправедливим здається не це, а те, що 1991-го цієї дівчини ще не було на світі.

Слава Богу, розумні дівчата прощаються без зайвих слів.

Зараз ви читаєте новину «Прощання». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода