Інколи, зовсім не часто, хочеться, щоб вечір був довго. Це чимось нагадує бажання продовжити ту коротку фазу в процесі вживання алкоголю, коли ще є необтяжлива ясність у голові, вона чудова, хоч її ніколи не вдається втримати до кінця.
Одначе, є інший спосіб зупинити цю течію. Недавно я пережив два чи три такі вечори. Вдень косив траву, і якби не це, все було б не так, бо в тім занятті є дещо елементарно потужне — дуже чесна втома, коли під вечір ти вже не можеш нічого, навіть розстебнути сорочку, й тебе охоплює щасливий спокій до кінця прожитого дня. Ти вичерпався так само, як вичерпався цей день, і ти — разом із ним, отож, не можеш сказати, що чогось не встиг. Бо в переході дня у вечір не буває невстигання, просто ти рідко втрапляєш у ритм того переходу. А тут — усім тілом відчуваєш перетікання вечора в ніч, і тобі важливо відчувати це довше. Густо й волого пахне соком трави, й хочеться ніби притримати поряд із собою цей вечір, що майже неможливо, але це єдине, що ти можеш спробувати.
Йду до хати й чую, як під стріхою крізь сон протяжно пищить горобеня, а в мене сил зараз не більше, ніж у того горобеняти. Одначе, стою на ногах, що здається неймовірним, і усвідомлення цього лоскоче мене зсередини.
У хаті вмикаю світло й сідаю в старе крісло. Приходить кішка, вмощується на руки й засинає. Знаю її багато літ, раніше вона так не робила, а тепер, мабуть, постаріла й дещо зрозуміла в житті. Стараюсь не сполохати її, бо я тепер — єдиний, хто сильніший за всіх, які тут є, птахів і звірів. Дивлюся на чисто побілений комин навпроти, і прості лінії пічного карнизу здаються наповненими розумним смислом, як добрий витвір старого мистецтва. І я вдячний людям, які колись зробили такий гарний комин. Так триває до півночі, потім я встаю і випускаю кішку в темряву.
2 
1
Коментарі
1