Є гарна втома од важкої фізичної роботи, про яку знаєш, що зробив її чесно. Нехай і не довів до кінця, одначе, Бог свідок, ти робив її сам, і весь вичерпався, й більше на твоєму місці досягти було не можна. Після цього не хочеш одразу відключатися, а хоч трохи продовжити відчуття оцього спокійно-печального усвідомлення. Найкраще тут — щось почитати, тільки зовсім далеке од повсякденності, щоб нічого не порушувало твоєї самоти, яку хочеться розділити тільки із самим собою.
Цього разу швидко знайшов те, що треба. Це була комедія Аристофана "Жаби", написана 405 року до н. е. Отже, є гарантія, що не вичитаєш ані знайомих імен, ані надміру актуальних обставин. Важливо тільки, щоб усе це було справжнє, як твоя сьогоднішня робота. І воно таким і було від самого початку. Дія відбувається на тім світі. Щоб потрапити туди, треба, звісно, перепливти Стікс. Автор обставляє цей фантастичний маршрут дуже переконливо: в Стіксі повно жаб, і вони супроводжують човен вереском: "Брекекекс! Коакс! Коакс!"
Головне ж розгортається на тому березі. Там двоє покійних афінських драматургів, старий Есхіл і Еврипід, що помер за рік перед тим, дискутують, хто з них кращий. Хто переможе — тому дозволять повернутися до живих. З волі автора перемагає старий солдат Есхіл. Я більше люблю Еврипіда, але примиряюся з фіналом, бо все одно важко вибрати кращого між двох хороших.
І ще одне цікаво. Колись давно я мусив складати іспит за творами Аристофана. Але цю п'єсу тоді не читав, бо в анотації до неї говорилося, що вона про виховну роль драматургії. А хто в юності таке читає? І ось тепер не пожалкував про це. Бо якби тоді прочитав, то тепер би не одержав оцього несподіваного подвійного привіту — і од того хлопця, який колись не хотів це читати, і од Аристофана заодно.
3 
1
Коментарі