Четвер, 31 липня 2008 17:35
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Присутність яблук

 

Минув липень, а я завжди відчуваю його завершення. Це пов"язано з одним дивовижним відчуттям, яке я пережив давно й люблю згадувати, бо воно не може бути пережите вдруге.

Це сталося в армії, на другому році служби, саме в кінці липня. Я стояв у караулі, був вечір, але ще не смеркло, й повіяв якийсь холодок. Навіть і не холодок, а щось таке, ніби тиск чиєїсь великої, але невидимої присутності, ніби розширився простір за бетонною огорожею навколо казарм нашого полку.

Такі глюки трапляються, коли в тебе є автомат і насувається ніч. Але це був явно не той глюк, а щось інше. І враз я зрозумів, що саме: у садах містечка за огорожею полку дозріли яблука. Ось звідки той тиск чиєїсь присутності — у просторі, який досі був порожнім, з"явилися десятки тонн яблук, і той простір ніби сколихнувся.

Червневі зелені яблука їдяться тільки в дитинстві

Таке можна відчути лиш раз і саме там. Річ у тім, що мене взяли в армію весною, коли ще яблук не було. Перші місяці служби проминули в такому чаду, що я не відчув липня й забув про яблука та про їх існування. Їх ми іноді бачили сухими в компоті, який ні про що не нагадував. Тож до наступного липня я не бачив живих яблук і не думав про них загалом більше року. І от раптом їх відчув — так сильно, ніби сам став яблуком. Або точніше: ось я їх відчув, і саме тому вони з"явилися на світі знову.

Люблю згадувати це відчуття. Сильніший за нього лише спогад про яблука початку червня. Це спогад давніший, бо червневі зелені яблука їдяться тільки в дитинстві. Як їли таке яблуко, казали: "Москву видно!" Од кислоти судомить щелепу, й фраза "Москву видно!" вимовляється з перекошеним лицем і сльозами на очах. Цю примовку колись придумали явно не діти. Й забудуть її теж не вони, а ті, хто не їсть зелених яблук.

Зараз ви читаєте новину «Присутність яблук». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода