Мій юний друг Юрик підробляє тим, що бере у видавництвах нові книжки, пише на них коротенькі відгуки й прилаштовує все це де-небудь по газетах. Він любить, щоб у книжках була містика, і відзначає це в своїх писаннях. Мовляв, є містика, і це добре. То не літературна критика, а так, безневинна реклама вітчизняного книговиробника.

Юрик — графоман із дитинства, цим і користуються видавці. І їм від цього добре, а Юрикові — потрійне задоволення: і книжку почитає, й полюбується в газеті своїм відгуком, і копійку якусь заробить. Як усі безкорисливі графомани, Юрик непрактичний, але гордий. Через те з ним трапляються якісь несподіванки. Ось він мені телефонує:

— Шеф, а можна я не буду писати про книжку, яку оце вчора взяв?

Відповідаю, що то справа не моя, адже не я давав йому ту книжку. А все-таки цікаво, чому він не буде писати про неї? Юрик пояснює:

— Мене дуже образила у видавництві одна баришня. Та, в якої я беру книжки. Ось почав читати й знайшов у книжці темне місце. Зателефонував тій баришні й запитав, що те місце означає. А вона, зараза, мабуть, сама книжку не читала, а мені каже: я, мовляв, не довідкове бюро! І так зневажливо сказала, наче я їй ніхто. Ні, не буду писати!

— А чого ти од мене хочеш?

Мене дуже образила одна баришня

— Хочу знати, чи нічого мені за те не буде, що я книжку взяв — і мовчу?

— Ні, нічого не буде. .

Через деякий час він знову озивається:

— Шеф, я оце читаю ту книжку й вона мені подобається, і я таки напишу про неї!

— Передумав мститися?

— Ні! Але зроблю ось як: напишу відгук, опублікую, а тій баришні не скажу. Хай сидить і думає собі, яка вона дурна, що віддала книжку задарма!

І ми з ним ще деякий час обговорюємо цю чудову ідею. Справді, треба ж якось ставити на місце тих жлобуватих баришень, котрі зневажають нашого брата.

×