Ексклюзиви
Четвер, 16 серпня 2007 17:12
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Покажи Джибуті

 

У моєму взводі був солдат Ібрагім. Щотижня, помившись у лазні, він щасливо казав: "Как бэлый чэлавэк!". Весь взвод іржав, бо Ібрагім — туркменський белудж, чорний як негр. І білим він бути не хотів, навпаки, шанував певність у цім ділі. Скажімо, у нас служив Сергій, який звав себе Суреном, і за це Ібрагім його не любив:

— Так его Бог не назвал!

Сам Ібрагім на око відрізняв казанських татар від кримських, а кипчаків від узбеків, що здавалось неймовірним.

При тім він любив знаходити спільне в людях. Якось прийшло поповнення — двоє галичан, Іван та Богдан. Богдан величався Йосиповичем, на що Ібрагім зауважив:

— У меня дядя — тоже Юсуп!

А коли Ібрагім почув, як Богдан каже "Де йдеш, Іване?", знову зрадів: "Вах!", бо вловив знайомий синтаксис, адже сам мені казав завжди те саме по-своєму: "Гъдэ ыдошь ты, Дежера?". Так він вимовляв моє прізвище, немов я якийсь де Тревіль.

Сміявся, немов бачив сало в борщі

Звісно, траплялись речі, що здавались йому непристойними у нас, і він делікатно це обминав, хоч воно здавалось йому дуже смішно. Приміром, коли бачив сало в борщі, його розривало од сміху, ніби там плавало не при столі будь сказано що.

Або ще. Тоді саме в Африці здобула незалежність країна Джибуті, й на політзаняттях її вимагалося показати на карті. Ібрагім сміявся, немов бачив сало в борщі, й не показував Джибуті.

Не те щоб він не мав у голові географії. Навпаки. За півроку до дембеля у нього з"явилася забавка. Він часто вголос рахував: "Сентабр-октабр-ноябр — Ибрагим едэт домой!". А далі перераховував станції до Ашхабада. Я їх усі вже забув, окрім тих, що після Ашхабада: "Йолотан, Топхана, Мары, колхоз имени Чапаева — вах, Ибрагим уже дома!". Отаке. А Джибуті не хотів показувати.

Зараз ви читаєте новину «Покажи Джибуті». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода